Розрахункова робота З філософії О. Баумгартен і введення терміна «естетика» В історії естетичної науки перша половина XVIII ст. посідає особливе місце: у 1750 р. з друку вийшов перший том теоретичного трактату «Естетика», автором якого був німецький філософ і теоретик мистецтва ОЛЕКСАНДР ГОТЛІБ БАУМГАРТЕН (1714–1762). Спираючись на поняття «ейсетикос», «естаномай», «естаноме», «естесі», Баумгартен ввів новий термін – «естетика» і окреслив ним самостійну сферу знання. Потреба виокремлення у самостійну науку певних уявлень, знань, ідей, пов'язаних з емоційним, чуттєвим, ціннісним ставленням людини до дійсності, природи, суспільства і до мистецтва, була свідченням накопичення таких нових знань, які вже не могли розвиватися в межах загальнофі-лософської теорії та традиційних мистецтвознавчих уявлень. О. Баумгартен твердив, що гносеологія має дві форми пізнання: естетику і логіку. Перша форма пов'язана з нижчим, чуттєвим пізнанням, а друга – з вищим, інтелектуальним. Логіка вивчає судження розуму і приводить до пізнання істини. Естетика пов'язана із судженням смаку і пізнає прекрасне. Філософ широко використовував поняття прекрасного, проте він не визначав предмет естетики через ідею прекрасного (така тенденція виявиться пізніше, зокрема в позиціях Г. В. Ф. Гегеля і М. Г. Чернишевського). О. Баумгартен визначає предмет естетики через поняття «досконале», зазначаючи, що естетика – це наука про досконале в світі явищ, про досконалість чуттєвого пізнання і удосконалення смаку. Це поняття вже було об'єктом теоретичного дослідження в естетиці минулого. Так, у роботі «Метафізика» Арістотель ототожнює досконале з прекрасним, адже прекрасне визначається філософом як позитивне досконале. У східних культурах також простежується тяжіння до ототожнення досконалого й естетичного. Наприклад, арабський філософ середньовіччя Ал-Газалі (1058–1111) стверджував, що краса предмета, його привабливість полягає в існуванні всього досконалого або того, що йому відповідає. Краса кожного предмета – у відповідності його виду досконалості. Важливим аспектом розвитку ідеї взаємозв'язку естетичного і досконалого було у теорії Баумгартена намагання розглянути «досконале – гармонія». При цьому гармонію він інтерпретує як єдність трьох елементів: 1) змісту; 2) порядку; 3) виразу. Філософ вважав, що у подальшому розвитку теорії гармонії кожний із наведених елементів вивчатиметься самостійно, а пізніше будуть з'ясовані і «співпонят-тя», тобто такі, за допомогою яких внутрішній об'єм поняття «гармонія» отримує певну завершеність. Проте ця частина ідей Баумгартена не отримала подальшого розвитку і може розглядатися нами лише як етап в історичному становленні концепції гармонії. Крім того, що О. Баумгартен намагався ввести в теоретичний обіг таке змістовне поняття, як «досконале», розглянув зв'язок досконалого і гармонії, він поділив естетику на дві: «теоретичну» і «практичну». Перша повинна була займатися проблемою краси, специфікою чуттєвого сприйняття дійсності, а друга – проблемами розвитку мистецтва. 52 Серед мистецтвознавчих проблем Баумгартен слушно наголошує на проблемі змісту і структури твору мистецтва. Він пропонує розглядати зміст будь-якого твору як єдність п'яти елементів:
Філософ висуває до змісту мистецького твору досить серйозні вимоги, підкреслюючи його моральну спрямованість, значення достовірного, істинного, відбиття конкретних подій і фактів. Така ознака змісту, як «багатство», орієнтувала митців на розширення тематичної спрямованості мистецтва, на більш широке, ніж це було у попередні сторіччя, відтворення реальної дійсності. Слід зазначити, що Баумгартен розглядає мистецтво у взаємозв'язку з питаннями художньої творчості. Це, безперечно, важливе досягнення «практичної» естетики, адже свідчить про визнання ролі митця, без таланту, професійної підготовки, творчої діяльності якого не може з'явитися мистецький твір. Філософ визнає природжені здібності людини, але водночас наголошує, що вони цілком реалізуються лише при постійні...